Розділ 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД МІКРОЕКОНОМІКИ

 1. Мікроекономіка в системі економічних наук

2.Методологія мікроекономіки: теорії та моделі

3.  Мікросистема та її основні характеристики

 Мета вступної лекції з курсу "Мікроекономіка" полягає в з'ясуванні особливостей того об'єкта, який, є предметом ви­вчення цього розділу економічної теорії, та специфіки методів пізнання, що використовуються в ньому.

1. Мікроекономіка в системі економічних наук

 Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. З одного боку, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі господарюючі суб'єкти, а з іншого — вивчає взаємодію суб'єктів у процесі утворення більших структур — галузевих ринків.

Як самостійний розділ економічної теорії Мікроекономіка сфор­мувалася в кінці XIX — на початку XX ст. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Так, використовуючи подвійну методологію економічного аналізу, А. Сміт досліджує зовнішні форми прояву економічних явищ, ви­значає функціональну залежність багатьох величин і тим самим закладає основи функціонального аналізу.

 У період пізнього кла­сицизму багато економістів, застосовуючи цей метод, часто робили фундаментальні відкриття в мікроекономіці. Основоположника­ми мікроекономіки вважаються вчені Т. Мальтус і Ж.-Б. Сей. За­кон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів вироб­ництва Сея досі використовуються в мікроекономічному аналізі. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного харак­теру представниками пізнього класицизму становлення мікро­економіки як науки здійснюється значно пізніше і пов'язується передусім з неокласикою.

У другій половині XIX ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань, що спричинило зміщення аспектів із з'ясування загальних принципів полі­тичної економії на аналіз проблем господарської практики. Якіс­ний аналіз, як правило, витісняється кількісним.

Мікроекономічний аналіз має такі етапи еволюційного розвитку:

 1. Етап (1845—1890). Закладаються основи мікроекономіки, фор­муються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є:

а) Г. Госсен, який вперше використав психологічний фактор ана­лізу економічної поведінки суб'єктів і сформулював закони наси­чення потреб людини;

б) австрійська школа (К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк), пред­ставники якої збагатили економічну науку відкриттям принципу граничної корисності й запропонували кількісний (кардиналістський) підхід до її визначення;

в) Дж. Б. Кларк, представник американської школи, який пору­шив питання про необхідність визначення граничної корисності не лише щодо предметів споживання, а й факторів виробництва, тим самим модифікував теорію граничної корисності у теорію гранич­ної продуктивності факторів виробництва.

// етап (1890—1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяєть­ся в окрему галузь економічних досліджень на основі системати­зації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та амери­канської шкіл. Після опублікування роботи А. Маршалла "Прин­ципи економіки" (в оригіналі "Ргіпсіраіз о£ Есопотісз", 1890) на­ука дістала свою першу назву — "Есопотісз". Представниками дру­гого етапу є:

а) А. Маршалл, який запропонував компромісний варіант визна­чення ринкової ціни — граничною корисністю та витратами вироб­ництва; сформулював закони попиту та пропозиції; значну частину своїх досліджень присвятив вивченню мотивів поведінки окремих господарюючих суб'єктів;

б) математична школа (У.-С. Джевонс, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас,В. Парето). Ця школа вперше широко використала апарат матема­тики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнутої системи жорстких кількісних взаємозалежностей. Вона запропонувала якісний (ординалістський) підхід до визначення граничної корисності і обґрун­тувала теорію загальної економічної рівноваги.

/// етап (1933 — до сьогодення). Мікроекономіка розвивається на власній основі і поповнюється такими відкриттями: ефект дохо­ду і заміщення (Є. Слуцький, Дж. Хікс, П. Самуельсон); теорія недо­сконалої конкуренції (Дж. Робінсон); теорія монополістичної кон­куренції (Е. Чемберлін); теорія ігор (Дж. Неш, О. Моргенлітерн, Дж. фон Нейман).Однак навіть сьогодні, коли мікроекономіка визнана в усьому світі, з цієї дисципліни написано десятки тисяч досліджень і сотні підручників, слід усвідомлювати, що поділ на мікро- та макроекономіку дещо умовний. Пізнання кожного розділу економічної теорії передбачає розуміння взаємозв'язку та взаємозалежності мікро- та макроявищ. Скажімо, ринок праці є ринком одного з ресурсів, а тому досліджується в мікроекономіці. Разом з тим — це одна з основних проблем макроекономіки, оскільки вона пов'язана з без­робіттям та соціальною стабільністю суспільства в цілому.

Досить поширеним серед неспеціалістів є ототожнювання мікро­економіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються: обидві вивчають прийняття рішення підприємствами щодо своєї ринкової поведінки. Разом з тим, кожна з них має свої специфічні проблеми, яких значно більше.. Напри­клад, мікроекономіка вивчає поведінку домогосподарств, спожи­вацькі переваги, ринковий попит і ринкову пропозицію, залишаю­чи поза увагою питання самого організаційного механізму прий­няття рішення на підприємствах, їх організаційні форми, показни­ки фінансового стану підприємства тощо, що вивчаються в курсі економіки підприємства.

Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання "що виробляти?". У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва потрібно пізнати потреби споживача, задово­лення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, — "як виробляти?". Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з'ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва.

Не залишається поза увагою мікроекономіки й запитання "кому і які результати принесе виробництво?". Це пов'язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання.

Пошук відповідей на перелічені запитання дає змогу мікроеко­номіці реалізувати, зокрема, такі функції:

1. Пояснення явищ, які спостерігаються. Будь-яка наука має свої теоретичні постулати як вихідні позиції, взяті за аксіоми. Ска­жімо, для математики це — поняття точки, відштовхнувшись від якого можна визначити, що таке лінія, площина, фігура тощо. Для мікроекономіки такою "точкою" є теза, що при виборі варіантів поведінки економічні суб'єкти мають на меті максимізацію свого зиску. Звичайно, у житті ми зустрічаємося з ірраціональною поведін­кою суб'єктів. Однак її можна розглядати як відхилення від нор­ми. Більшості господарюючих суб'єктів властива раціональна пове­дінка.

Зиск може бути як поточним, так і перспективним. Для економіч­ного життя характерна суперечність між поточним та перспектив­ним зиском, що називається "ефектом Робін Гуда". Грабуючи ба­гатих купців та роздаючи їхнє майно бідним, Робін Гуд поліпшував життя бідних. Однак, зрештою, купці взагалі припинили постачан­ня товарів у цю місцевість, що призвело до різкого зростання цін та погіршення життя бідних.

2. Прогнозування поведінки економічних суб'єктів. Результа­тивність реалізації цієї функції мікроекономіки залежить від точ­ності вихідних положень, які покладено в основу прогнозу. Ними є сформульовані під час досліджень економічні закономірності. Ко­ристуючись закономірностями, вивченими в курсі мікроекономіки, для прогнозування поведінки економічних суб'єктів, потрібно розу­міти, що ці закономірності діють як тенденції і не обов'язково спра­цьовують у кожному конкретному випадку.

Пояснення економічних явищ та прогнозування поведінки нале­жать до так званого позитивного аналізу. До мікроекономічних проблем можна підходити також з позиції нормативного аналізу, що передбачає оцінку правильності чи неправильності дій і відпові­дає на запитання "як має бути?". Однак такий підхід тісно пов'яза­ний з економічною політикою і виходить за рамки завдань навчаль­ного курсу мікроекономіки.

2. Методологія мікроекономіки: теорії та моделі

У мікроекономічних дослідженнях використовуються як загальнонаукові, так і спеціальні методи. Кінцевим завданням таких до­сліджень є розробка теорій та моделей.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі зби­рання та вивчення фактів економічного життя. Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослі­дження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити моти­ви поведінки економічних суб'єктів та побудувати модель. Еконо­мічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економіч­них умов приведуть до зміни економічних результатів. Економічні змінні — це натуральні величини, які можуть якимось чином вимі­рюватися, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвер­дження чи заперечення фактами.

Метою економічного моделювання є намагання допомогти зрозу­міти, як функціонує той чи інший сектор економіки. Буде помилко­вим вважати, що чим більше модель схожа на реальний процес, тим вона краща. Критерієм корисності економічної моделі є не ступінь її відповідності реальним економічним процесам, а відпо­відність отриманих за її допомогою прогнозів реальним подіям. Тому модель має бути максимально спрощена, що дасть змогу роз­ширити масштаби та ефективність її використання. Скажімо, якщо заграва під час заходу сонця дає можливість із значною вірогідністю прогнозувати вітряну погоду наступного дня, то маємо просту мо­дель, яка набагато корисніша, ніж побудована на складному вивченні напрямків руху повітряних потоків за допомогою зондів, супутників тощо.

Побудова моделі пов'язана з втратою частини інформації про об'єкт, який досліджується. Це допомагає абстрагуватися від його другорядних елементів, сконцентруватися на головних складових системи та їхніх взаємозв'язках. Відомі величини, що вводяться у модель в готовому вигляді, називаються екзогенними; величини, які отримують у рамках моделі при вирішенні поставленого завдання, називаються ендогенними.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі — за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.

Ключовою передумовою побудови економічних моделей є поси­лання на те, що економічні суб'єкти намагаються максимізувати свій зиск. При цьому йдеться про чистий виграш, як різницю між загальним виграшем і витратами, які були понесені для його до­сягнення. Слід звернути увагу, що для економіста витрати — це не просто суми грошей чи години роботи, а ті не отримані вигоди від можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

У побудові мікроекономічних моделей широко використовуєть­ся технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це до­слідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. При­кладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гра­нична корисність (корисність, що її приносить споживання додат­кової одиниці блага). Раціональний суб'єкт має продовжувати по­шук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняєть­ся з граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне макси­мальної реалізації своєї мети. Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється ха­рактерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких фак­торів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристи­кою, тобто функція. Слід зазначити, що з'ясування функціональ­ного взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв'язків між досліджуваними явищами ускладнене.

Важлива риса мікроаналізу — рівноважний підхід до дослі­дження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівнова­гою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. Якщо при незначних змінах зовнішнього середо­вища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона нази­вається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середо­вищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один з ключових на­прямків розвитку мікроекономіки.

У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використо­вуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівнова­ги до іншого.

3. Мікросистема та її основні характеристики

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема. Оскіль­ки мікросистема — це система економічних відносин між господа­рюючими суб'єктами, то аналізувати її можна в трьох аспектах: через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини; з приво­ду чого ці відносини складаються; який основний зміст цих відносин. До основних суб'єктів мікросистеми належать: а) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої до­ходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окре­ма людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна си­стема. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступа­ють на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на про­давців, формують пропозицію;

б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господа­рюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці знач­но ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі Украї­ни "Про підприємства". Якщо для законодавця важливо, щоб під­приємство було обов'язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно прийма­ло рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку;

в) держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава — влас­ник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є координаційна роль.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікроси­стемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами вироб­ництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби вироб­ництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не підда­валися обробці, або сили природи, що використовуються у виробни­чому процесі. Найчастіше їх називають узагальнюючим словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі здібності окре­мих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організа­цію у виробничому процесі та творче використання заради отри­мання прибутку Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економіч­них суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування та­ких властивостей ресурсів:

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розгля­дається матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточ­ними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зістав-ними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосо­вується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який ґрунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем і покуп­цем, має деякі відмінні риси:

зиск; 2) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зис­ком для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж вза­галі відмовитися від неї;

Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей (рис. 1.1) допоможе краще уявити ринкову систему та зрозуміти логіку побу­дови курсу мікроекономіки.

Зробити безкоштовний сайт з uCoz		Copyright MyCorp © 2026